Кілометри дротів плели дивне мереживо... Сплітались в людські голоси, поєднували міста, села. Дивна все таки річ ЦИВІЛІЗАЦІЯ.
В її квартирі уцентрі стародавнього Ужгорода колись міг жити панич чи панянка до яких лист від коханої людини йшов тижнями а то і місяцями, лист просочений мріями, емоцііями... він навіть міг мати запах кохання.
У неї ж був Інтернет... це така дивна штука - куди вона могла сховати всі свої радощі, всі невдачі, в ньому жив її образ... чи то пак декілька - вона дуже любила свої світлини - сумні і з чарівною посмішкою, звабливі і романтичні до нестями. А ще - їй дуже подобались фото з її дочкою - маленьким янголятком яке щойно вивчило свій перший віршик. Доречі янголятко і звали Ангеліна. Мабуть вже час представити вже і нашу героїню - знайомтесь - Анна. Одружена, має дочку, освіта... яка різниця яка освіта. Був у її житті ще і фоновий портрет чоловіка, так так - того що записаний у паспорті. Людини котру колись любила, розуміла, вірила - але він вперто заштриховував всі почуття безглуздими ревнощами, образами, підозрами.
Ліки знайшлись просто - варто було один раз пірнути у нетрі інтернету як життя почало знову розфарбовуватись... полутони... напівфарби та все ж краще ніж сіре. Там розуміли, вірили, помічали й на відстані, що вона все ж жінка. Вона знову відчула себе привабливою, цікавою. Вона почала жити!!! Хай і в нетрях інтеренту та все ж ЖИТИ!!!
Ангелінка в садочку. Обідня перерва. Контрольний дзвінок благовірному — на роботі, буде довго. Цивілізація вразила і її - Анна пішла на перше побачення з незнайомцем з он-лайну.
Ledy WinD відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тань ще раз кажу - не суди по собі та і не важливо де правда де ні, тут є така правда в яку ти б і не повірила ніколи і така вигадка яка на 100 % виглядає правдою