В кімнаті світла забагато:
нам світить шість яскравих ламп.
Звучить моє "спасибі" -... Вам
за це маленьке дружнє свято. -
Звучить твоє: - Давай на "ти".
А свято, - сміх, - будь-ласка, прошу. -
І я кришталь до вуст підношу,
та зупиняюся: - Зажди.
Ми, врешті, здихались зими,
тож, за тепло - стихійне, п'яне,
в якому пробудились днями
з зимових снів і світ, і ми! -
І ми смакуємо вино.
І, хоч в кагорі правди мало,
просторіше у грудях стало,
мов відчинилося вікно.
Розмова пари вуст тече:
Слова, зізнання, скарги, вірші.
I точиться куди жвавіша
Розмова наших пар очей.
Про що велись розмови ті -
то не забавка для сторонніх.
І ось, рука торкнулась скроні
і ніжно гладить по щоці.
Зійшлись, сплелися пальці рук.
Вуста зійшлись, мов хмарки в небі.
Шкода, пристойне олівцеві,
на ваду перетворить друк.
Змикалися на стінах тіні,
у грудях пінилось вино,
а крізь відчинене вікно
лунали співи солов'їні.
II.2005
ID:
264579
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 12.06.2011 01:27:18
© дата внесення змiн: 16.06.2011 00:01:07
автор: ФедченкоВ’ячик
Вкажіть причину вашої скарги
|
