Ти залишив батьків, дітей, дружину,
З такого світу вже немає вороття!
Ти захотів лиш перескочити сходину,
Та впав...не пііднялась так високо нога!
Ти захотів пізнати кращий світ,
Та лиш не врахував одного,
У цьому світі в тебе був духовний світ,
А в тому - пустота від нього!
Скажи, коли ти залишав дітей,
То думав, що колись пробачать?
Ти залишив їх як собак, свиней,
Вони для тебе більш нічого вже не значать!
Ти був потрібен їм тоді,
Коли були заплакані й сумні,
Коли росли й не бачили любові,
Тепер ти їм вже не потрібен, ні!
Коли ж дружина плакала у сні,
Коли не знала, що робити,
Ти думав, що це клопоти лише її,
Що ЇЙ усе це треба пережити!
Ти був правий, вона пережила,
Дітей ростила, внуків пеленала,
Лиш ось у чому вся трагедія твоя -
Тебе за ці роки ні разу не згадала!!!
сам читаючи плакнув...
