Вже дев'ять довгих років пролетіло,
А рана в серці - більша наж була...
Його, чомусь, нічого не спинило
Відчути те, що втрата ще жива...
І з кожним роком тяжче пам'ятати:
Твоє лице, усмішку і тепло...
Ти - сонця промінь, згазший на світанку,
Закрите небо чорним полотном...
І хай життя моє бувало різним:
І біль, і радість, горе і добро...
Та завжди буду в серці пам'ятати
Те, що тебе найбільше в нім було...
