Холодним подихом Осінь дихає в скроні
Безжально мертве листя кидає під ноги
Бездомного вітра трима за долоні
Вернути час назад не маючи змоги
Цілує дощем у мокре обличчя,
Розкидує хмари по сірому небі
Запалить цигарку. Вже звичка
Щороку до зим тікати від Тебе…
Мов пострілом, небо ріже громами
То знову ласкаво сміється промінням.
Шукає Тебе,... а ти - блудиш снами…
І знову жбурляє у спину каміння.
Приймає від Тебе барвисті квіти,
Й одразу вбиває їх першим морозом.
А потім, як стихне злий вітер,
Ховає з дощем мовчки сльози…
Окликає Тебе клином журавля,
І вороном чорним каркає в ніч
Потім згадає тепло Твого липня,
І спогади спалить у тіні свіч.
Вона любила пісню моря слухати,
А Ти блукати поміж голих віт,
А потім запах злив в Її волоссі нюхати
І квітами, і росами обсипати до ніг.
А зараз Ти малюєш квіти янтарем,
І міддю посипаєш всі дерева .
Помчався б в даль своїм конем,
Віддав би все, щоб бути з Нею.
Та не з’єдналися дороги у шляхи,
А так хотіла Вона біле плаття вдіти…
Та разом важко у коханні йти завжди,
Якщо Вона – це Осінь, а Ти –Літо…
2011р.
