Чому ти змушуєш мене мовчать?
Чому не дозволяєш ти сказать,
Що я до тебе відчуваю?
Що бога уночі благаю?
Як просинаюсь день-у-день?
Чому ж упертий ти, як пень?
Як тільки рота відкриваю,
Щоби сказать, що я кохаю,
То ти малину всю ламаєш
І навіть рук не простягаєш.
І звинувачуєш мене в брехні.
Я ж після цього - як в лайні!
Ти думаєш, що я не знаю?
Я просто бачить не бажаю,
Що через досвід неприємний
Ти став тепер цілком "від’ємний".
Мене ти любиш - це я знаю,
Але й терпець я вже втрачаю,
Бо я - не ти. Я не боюсь
І як на тебе розізлюсь,
То на весь світ вже заволаю,
Як сильно я тебе кохаю!!!
