Принаймні, день за днем злітає
І відриваючись летить.
Його то бурею кидає,
То він у спокої біжить.
Не бачить день ходи другого,
А кожен має свою путь,
Свою протоптану дорогу,
Що вже назад не повернуть.
У тій ході бувають бурі
І тихі течії життя,
Вовки з’являються у шкурі
Зовсім не винного ягня.
А головне - то брак любові,
Куди не глянь - слова, слова.
Я не засуджую, бо долі
Моїй потрібні теж діла.
А просто хочу говорити
Собі і кожному в цей час:
Навчімось так людей любити,
Як Бог навчає цьому нас.
