Моя перша робота. . Власні думки щодо того, що завжди хвилювало. .
Фальшива посмішка, набір цікавих тем для розмов, максимально оптимістичний вигляд… Ну що ж, я готова йти до школи. Шкода очі не можна зробити більш життєрадісними… Хоча все - одно ніхто в них не заглядає.. Ха а все було ж краще у дитинстві. Друзі з‘являлися якось самі по собі. Вони ніколи не робили тобі боляче, приймали таким яким ти є насправді. А тепер усюди натрапляєш на стіну нерозуміння. А можливо це я сама збудувала цю стіну? Можливо ця зухвала поведінка з‘явилася лише тому, що я намагалася уникнути нових знайомств, а отже і нових страждань. І ось, здається, знайшов ту людину, що розуміє тебе, чи лише робить вигляд, що розуміє.. Та все-рівно вам удвох так весело і добре. Проте, як тільки вона побачить дещо іншу сторону твого «Я», більш депресивну і вже не таку оптимістичну – вона тебе залишає, відвертається. І знову фальш, награне щастя, приховування справжніх почуттів. Аж огидно.. І це лише школа, юність.. Що буде далі? Невже доведеться все життя жити з замкненим на ключ серцем? Усюди живуть одні лиш брехуни та лицеміри. «Життя – чудове, насолоджуйтесь!» Авжеж, чудове.. Та чомусь це бачать лише хіппі та дурні. Невже це чудово коли тебе кидають друзі лише тому, що ти не завжди такий веселий і смішний? Що в тебе також буває поганий настрій, коли не дуже-то хочеться бігти кудись і розважати інших. І коли тебе зраджують, руйнують, розривають твоє серце на шматки, ти вже не можеш бути тим ким був раніше. І ти знову ховаєш всі свої почуття. А люди розцінюють це як пихатість. І ти знову залишаєшся один.. Та чи дійсно гідне життя того, щоб так страждати?
"ведь это только начало этой *** life... и ничего что, мне только шестнадцать, а я рассписываю, что жизнь дерьмо... по сути она прекрасна, но нужно уметь бороться..."
MostModest відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так.. а це було написано саме в той час коли здавалось, що сил боротися далі вже нема..
А написано дуже добре 
тож буду перефарбовувати свої стрічки в яскраве)
