Цей світ придумали не ми
І нам планету не судити,
Нехай залишимось всього дітьми,
Бо і насправді ми – як діти!
В масштабах сонячних систем,
Засипаних космічним пилом,
Шукаєм безлічі дилем,
Все заливаючи свідомість пивом!
Хтось підійшов до істини впритик,
А іншому – всього півтора кроки.
Один з лиця планети зник
На день, хвилину чи мільйони років!
У когось коїться нервовий зрив-
Нейрони вийшли в парку погуляти.
Життя несе лиш згубний вплив:
Від нього здатні помирати!
Усюди тисняви страшні:
В трамваях, вулицях і мозку,
Ти не забудь, що істина в вині,
Не пхай в життя медову ложку!
Хай хтось і носить на плечах
Вінки прославлені лаврові,
Бо не усім нести тягар
Нестерпної в душі любові!
Хай хтось руйнує…без коментарів…
Хай хтось поставив знак питання!
В юнацьких мріях чемно погорів –
Його ж-бо подвиг не для порівняння.
Залишив пам'ять і стіну,
Розписану знайомими Вконтакті
Та перейшов тонку межу
Між нотами в одному такті.
Хтось написав історію, хтось прочитав;
Така закономірність і прогрес.
Ти або пан або пропав
В таланті перенести стрес.
Комусь відкрився паралельний світ,
І добре, що не перпендикулярний!
Один шукає векторовий ікс,
А інший – добуток скалярний!
Оця нерівність рухає життя,
Бо світ – синонім до контрасту,
І хтось пливе в каюті корабля,
А хтось за бортом в вигляді баласту!
Ніхто не кине рятувальний круг,
Лиш помахає радісно рукою!
Ти собі сам і ворог й друг,
Якщо не дружиш з головою.
Цей світ придумали не ми,
Його малюють обрані із сталі.
І що ж зробити, щоб втекти з пітьми
На світло планетарних п’єдесталів?