Полинний присмак самоти
Скорботне дорікання.
В очах виблискують світи -
Надії і страждання.
У грудях ще горить вогонь,
Вуста шепочуть кволо.
А місяць п'є з моїх долонь
Моє одвічне соло...
Течуть слова у небеса,
І гасять в небі зорі.
Вдивляється у образа
Душа в німому горі
Шепочуть тенори лісів,
Згораючи в багаттях,
Сто молитов правічних слів
В пробуджених зітханнях.
Холодний піт пробив чоло
І відігнав утому,
І потягнуло знов крило
До батьківського дому,
Де пісня мамина жива,
Де стіни не стискають,
Де сум, тривога і журба
Чомусь кудись зникають!
І відступає самота
В безсмерті того Раю.
Тепер із місяцем слова
У вірші я збираю.
