Так тихо й швидко час минає,
Краде думки і утікає,
Незалишає ані сліду,
Лиш спогади німі й пусті…
На дні безкрилого бажання,
У темряві чужих пліток,
Лишалися таємні мрії,
Заплутані до болю сни…
Лелися сльози по обличчю,
Марніли вогники в серцях,
Душа тремтіла від спокою,
А страх лунав в німих словах....
Не виключено всі надії,
Не стерто файли із жалю,
Знак стоп до серця не підпустить,
Палючий біль стискає правду…
Не чуєш поклики свободи,
Жалієш серденько своє,
Навіщо краєшся , тікаєш,
Не знаєш де тепер іти…
Ти не побачив щось безсмертне,
І не вловив хоча б на мить,
Він полетів твій ключ до щастя,
Він згаснув як твоя брехня…
А що ти залишив на згадку,
Які тепер в тобі думки?
Невже ти все впустив у небо,
І світ тепер такий чужий..
Неварто було так безглуздо,
Егоїстично все вбивать,
Не думати що серце твоє,
Вже не відчуває смак життя..
Подумай що ти зміг зробити?
Що залишив в душі близьких,
Яка залишиться їм память,
Про те, як став для них чужим…
Ти впав не можеш підвестится,
Нема кому тебе нести,
Печуть у грудях рани зради,
В думках пливе одна ненависть…
Так тихо час забрав надію,
І згаснули стежки тепла,
Немає сліду від кохання,
Немає дому де він був…
ID:
243013
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.02.2011 21:22:46
© дата внесення змiн: 23.02.2011 21:23:17
автор: Olenka
Вкажіть причину вашої скарги
|
