В нас дощем змиває листя із асфальту
І відблискують будинки темно–жовтим,
Роблять ластівки своє останнє сальто.
Ти колись цьому раділа,
А тепер... Хто ти?
Ти про осінь не згадаєш, як раніше,
Але інколи в душі беруться ноти,
Що примушують тебе писати вірші
Підсвідомо, ностальгічно,
А тепер... Хто ти?
Ностальгія відмирає поступово,
Вже й листи не відсилаєш щосуботи.
Чи “Люблю” вже стало словом іншомовним?
І побачиш — не згадаєш,
Бо тепер... Хто ти?
