Ти тільки поглядом торкнувся -
я впала зіркою з небес,
мій розум в вітер обернувся
у віхолі земних чудес.
Я з цим живу. Це як протиотрута -
лиш знати, що ти є, і знати, що ти мій.
У думці ти навік, як вічно є зелена рута,
і зараз мене носять пухнасті крила мрій.
Без тебе час так тягнеться нестерпно,
на мить розлука-як безмежна прірва.
Тобою одержима! Де ж взялась відвертість?
У відповідь отримую безслів’я..
І дотик губ вселяє божевілля,
так хочеться розтанути в тобі,
кружляти у повітрі легко, наче пір’я,
і видавати щастя навіть у ходьбі.
І так щоразу, з тобою ніби вперше.
За руку посмішку світанок приведе
і спогадом освятить. Наче блешня
ти зачепив й не відпускатимеш мене.
Тепер мій кожен подих
лише для тебе стане,
і пам’ять закарбує погляд,
що не зітреться, не згорить, і не зів’яне.