Такої отрути хильнув у житті кожен. Від неї рідко вмирають, але страждають довго й болюче. отрута ця - гидка й брудна. Одначе, як легко й бездумно вона виливається на ближніх і дальніх. Ім"я їй - плітка. Вчені підраховують, скільки людей страждає на певні хвороби,скільки вмирає від них. Лякають нас епідеміями то пташиного, то свинячого грипу. Придумують вакцини. От було б добре, коли хтось би придумав вакцинацію від пліток: зробили укольчика - і язик не повертається пліткувати. Рота "доброзичливець" розкриє - а звідти, замість плітки, зміїне шипіння. Бо хто і коли підраховував страждання і смерті (так-так, саме смерті!) заподіяні плітками?
От розповідає молоденька студентка - вчорашня школярка:
- Я з хлопцями тепер не зустрічаюсь. Не знаю, чи буду, але, якщо буду, то не скоро. У старших класах школи мені подобався один юнак із паралельного класу. Ми не зустрічались, так на дискотеці танцювали, завданнями домашніми ділились, стикаючись у коридорі школи, посміхались один одному - і все. Звичайно, я мріяла про те, що він запросить мене на побачення. Та не дочекалась. Не знаю, хто перший пустив по школі плітку, однак, дуже скоро на нас мало не пальцями показували. Він почав мене уникати, та й мені вже не хотілось нічого. Ви думаєте, на цьому скінчилось? Якби ж то! Плітки дійшли до його мами. Вона побігла до моєї. А моя, після крику й скандалу, сказала, що поведе мене до гінеколога. Я розумію, після фільмів і передач про сучасних дівчат, які начебто з хлопцями починають спати мало не в дитячому садочку, мама подумала казна-що. Але ж ми ще з ним навіть не цілувались! З того часу я з мамою розмовляю тільки про якісь побутові справи, ні в які інтимні речі її не допускаю. Якщо вона про мене у тому випадку могла подумати таке, то тепер я їй не довіряю. З тим хлопцем, коли бачимо один одного, ми переходимо на різні боки вулиці. А матір його я ненавиджу.
Такі сильні і недобрі почуття. Зламані юнацькі чисті мрії, забруднені стосунки, що тільки-но почали зароджуватись. Чи знає "доброзичливець", що просто всмак попліткував, чим обернулись для дітей його розваги?
Цей зовсім ще нестарий чоловік (назвемо його Віталій) працював у столичній фірмі. Звичайно, певний напряг для сім"ї був - тата й чоловіка вдома немає цілий тиждень, та радість зустрічей на вихідні, а головне - столична зарплатня компенсували усі незручності. Так би й продовжувалось, якби відділом, де працював Віталій, не почала керувати молода й цілеспрямована жінка. Причому, забезпечена і одинока. Галантний, як багато чоловіків його покоління, Віталій відразу впав в око новій начальниці. І вона почала виділяти свого ввічливого й завжди тверезого підлеглого із загальної маси співробітників. Ну, що, здавалось би, такого? Симпатії й антипатії - річ непередбачувана, і, якщо їм ходу не давати, не смертельна. Однак у цій історії з"явився каталізатор - плітка. Чи від заздрощів до успіху колеги, чи просто із гидкої звички пліткувати якийсь "доброзичливець" пустив чутку про те, що між Віталієм і його начальницею "щось є". Погані новини поширюються швидко. Не пройшло багато часу, а про "стосунки" між чоловіком і начальницею дізналась і Віталієва дружина. І, хоча й приймалось на початку сімейного життя рішення в усьому довіряти один одному, та ситуація мало не призвела до розлучення. Віталієві вдалось, зрештою, вберегти сім"ю. А от роботу довелось покинути. Так кваліфікований менеджер з Києва став сквирським будівельником, - сім"ю ж треба чимось годувати.
Довелось покинути роботу через плітки й ще одній моїй знайомій. Жанна - ще молода, розумна й приваблива жінка. Влаштувавшись на хорошу роботу вона почала докладати зусиль, щоб втриматись на ній. Та й кар"єра теж цікавила, адже освіта й досвід роботи відповідний є. Тільки згодом Жанна почала помічати, що колеги, здебільшого жінки старшого віку скоса на неї поглядають. А після першої зарплатні, коли виявилось, що новенька отримала більше, почалося.
- Ким тільки я не була за цей час, - скаржиться Жанна, - і коханкою директора, й вищого начальства (по черзі), й стукачкою, й таємною алкоголічкою, і наркоманкою. Тільки в космос мене не відправляли любі жіночки з роботи. Кожне слово перекручувалось, кожен погляд по-своєму тлумачився. У такій атмосфері вижити - треба геть не мати почуттів.
Жанна почуття мала, тому з роботи пішла. Правда, спеціаліст вона й справді хороший, на вулиці не залишиться. Навіть у кризу. Сподіваюсь, на наступному місці їй більше пощастить із колегами.
Уже половину історій з цієї статті було написано, коли і зі мною сталась прикра пригода. Зайшла я на старе місце роботи. Рідко там буваю, а це треба було підмінити колегу. І раптом мене питають: "А це правда, що у Вас із шефом адюльтер?"
- А що, таке кажуть?
- Та кажуть, тільки от не знаю, чи про мене, чи про Вас.
- Мій шеф - мій брат, - відповідаю, - та ще й віруючий.
- Погано. Значить про мене...
Ну, що ти казатимеш?! Але, ні, таки скажу! Мила колего! У житті так багато реальних сьогоденних проблем, не перймайтесь ще й якимись віртуальними.
Що змушує людей пліткувати - зло, притаманне натурі, заздрість чужому успіху, щастю, чи брак освідченості, шляхетності? Чи ви звертали коли-небудь увагу, як швидко по городі розростається бур"ян? Щось би добре так росло! І розсадку на ті помідори вирощуєш, і плівочкою у холодні ночі накриваєш, і добривами підливаєш, - та ще чи вродить. А бур"янище - не вспієш озирнутись - уже по грядках буяє, ні спека, ні холод йому ні по чому. Щоб виростити путнє треба добре попогнути спину, повпрівати на спекотному сонці, пополивати, пополоти. Гарна городина буває у тій садибі, де господар не ледачий. Так і любов. Вона росте у житті тієї людини, що не лінується її вирощувати, підливати, сапати. Як, спитаєте? Ділом, вчинками! Коли я впеше прочитала у Біблії визначення, що таке любов, була вражена. У ньому немає жодного іменника - самі дієслова! А пліткарство - від душевної і духовної ліні. Лінується людина вирощувати у житті щось путнє, от і росте усілякий бур"ян.
На щось добре - от хоч би й слово - часом буває трудно наважитись. Колись дев"ятого травня У День Перемоги я їхала у маршрутці по Білій Церкві. Поряд зі мною сидів старий ветеран війни у пілотці, гімнастерці, наче з картини зійшов - красивий, стрункий, підтягнутий. Дідом язик не повернеться назвати. І так закортіло мені привітати його зі святом, обійняти, подякувати! А внутрішній голос каже: "Не здумай! Він не зрозуміє, скаже, дурна якась причепилась!" І тоді прийшла мені думка, що гидоту якусь ми так легко одне одному ( чи один про одного) кажемо, а от добре слово — боїмось. Щоб часом хтось щось не те не подумав. Заткнула я рота своєму "внутрішньому голосу", підійшла, привітала ветерана. Після мене й інші люди у маршрутці теж вітати почали. Старий виходив на своїй зупинці зі сльозами щастя й вдячності на очах.
Хамство, грубість, невихованість, пліткарство душевних зусиль не потребують. Не треба зважати на ближніх, думати, щоб іще комусь, крім себе коханого, було добре, світло й радісно жити. Воно було би й непогано, щоб добра у світі більше стало, але ж лінь. У нудному, гидкому світі живуть пліткарі. Уявіть, як там безрадісно й порожньо: інші люди розважаються за допомогою мистецтва, душевних друзів, улюблених занять, - а ці за рахунок обпльовування і обливання брудом своїх ближніх. Бідолашні, сказати б. Та мені їх чомусь геть не шкода.
10.11.2010
ID:
241891
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.02.2011 19:34:32
© дата внесення змiн: 27.01.2013 10:40:35
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
