У мене з’явилася нова подруга – Хвороба. Вона вподобала моє ліжко, вляглася на ньому й зиркає на мене своїми вицвілими очима. Я лягаю поруч, немає більше сили триматися. Отак і лежимо удвох, гарячі й безсилі. Мріємо кожна про своє. Вона про те, щоб мої 37,5 підняти до 38, а я про літній прохолодний вітер та стиглі абрикоси. Мені тільки трішки заважають палаючи суглоби, сухі зіниці та м’якість тіла. Але більше за все мене бентежить те, що моя подруга ненавидить таблетки. Навіть маленька аспіринка може завдати їй непоправної шкоди. Минають тихенько хвилини, густе повітря рівно покриває мою шкіру. А я відчуваю тільки терпкий доторк моєї подруги…
Дарма я так переймалася здоров’ям моєї подруги. Воно у неї точно міцніше за моє. І зараз вона привітно заглядає мені у вічі, придивляється, чи бува не передумала я з нею товаришувати. – Ну ось, 38, як я і обіцяла, – тихенько сміється мені на вухо. Я чомусь думала, що не застану її поруч після тривалого напівмарення у ліжку. Та вона міцно вхопилася за мою розпашілу руку. Я уже знаю, що доведеться розділити з нею постіль цієї ночі, та чомусь мені здається, що нас чекає довга розмова аж до вранішніх візерунків на вікнах…