Фотопапір, що спрозорів
Чужі мені імена
Проступають на ньому
Венами
Розмов, луни, теле- і радіохвиль
А все – про одне.
І про нічого.
Перманентне нічого
Зі станом душі…
Сірий сплеск шурхотливих крил.
Кліпання.
Коли ми удвох.
Чи утрьох чи всі разом
Чи натовп чи тиша
Але коли поряд
Зникають питання
Вмикається інший простір
Лиш ми ті самі
У часу гості
І тягнуться миті
Як струни гумові
І дотик кожен
Як струм … і знову –
Немає потреб
Говорити віршами
Потреби віршів
Взагалі говорити
(дзеленькають рими
по сходах, за нами)
звикаю мовчати,
вже звикла хотіти
що ближче, то менше
і… латочку тиші,
де погляд, де дотик
весь світ заколише
затулить всі шпарки
замкові щілини
залишивши подих
гумові хвилини
густу непроглядність
затулених вікон…
голубка змигнула
ввесь світ темним віком.
…щоразу, коли ми… -
завжди так стається:
ще фраза – і сутність
Мовчанню здається
P.S. …
а світ летить за осінню
вниз сходами…
а нам, як завжди, до межі лише пів подиху…
Цикл "АритміЯ"
09.11.09
Дуже аримічно... Захоплює у свій світ твій маленький віршик... Такі прості слова але вони такі близькі... Якась безтурботність в їх значеннях... Все дуже чудово...
Рені відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
