Одного вечора я відчув щось нове у повітрі! Я його вдихав, він ніжно зігрівав мої легені, але у ньому був ніжний аромат...цікавий, незвіданий, приємний, але водночас гострий як холодне лезо...Моя цікавість привела до того, що я відкрив очі і там я не побачив нічого незвичного, окрім темної стелі та світило місяця... і цей аромат...він залишався у моїй голові, але чому? Чому саме мені він привидівся? Я незнав, але знав кому він належить, можливо це лише були припущення, але це ти, так...та, що вїлась в моє серце неначе блискавка і пронеслась пролевними дощами, поступово ховаючись різнобарвною веселкою від мене...Хах, але колись я зловлю тебе і прикую тисячма кайданами до серця, яке буде замком , а ключик я віддам тобі...мій єдиний аромат ванілі та ніжної прохолоди гір...́́
