Тріпочеться, б`ється і все розуміє,
І все відчуває: і щастя, і біль.
А часом, безумне, воно шаленіє,
Його не вгамовуй, не треба! Ні! Стій!
Чому на очах затремтіли солоні?
Ти знаєш... Ти думаєш, серце сліпе?
Скотилися сльози тобі у долоні,
А ти всім говориш «Та то, так. Пусте.»
Малює на серці мороз візерунки,
Неначе на вікнах видряпує, рве.
І вже заморожують твої поцілунки,
Бо серце льодяне, а не живе.
Тріпочеться, б`ється, зігрітися хоче.
Снігова королево, жорстока яка!
Впусти в своє серце любові той промінь,
Що душі людські, як вогонь зігріва!
І раптом... погляд, неначе крізь тіло,
Такий незалежний, і дуже страшний.
Впустила кохання, впустила, впустила!
Та тільки шкода... вже той промінь чужий.
Уже не тобі; не твоє то кохання.
Чуже! Ти не знала, все ж серце сліпе.
Завмерла... стояла, стояла, стояла,
Не сльози, а лід упав на лице.
За гордість свою сповна заплатила!
Тепер ти приходиш узимку вночі.
Запалює вогники якась така сила...
То ти так запалюєш серця людські.
Щоб билось, тремтіло в шаленстві, безумне!
Щоб всі те відчули, що ти не змогла!
З любов`ю у серці ідіть у майбутнє,
Щоб не стала і ваша душа крижана!
19.12.12
ID:
231327
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.12.2010 17:00:38
© дата внесення змiн: 26.12.2010 17:55:48
автор: Morana
Вкажіть причину вашої скарги
|
