Колись ти з небосклону упадеш
І закричиш в агонії і люті
«За що?».
І свою душу смутком проклинеш.
І свою душу…
і себе, по суті.
Не знатимеш, чому вогнем горить
Твоя любов,
а чи її примара?
«А чи була любов та?» - гомонить
Твоя зневіра,
скупа сльозою, наче скнара.
Та ні, вона не скнара.
То все ти
Заборонила плакать своїй долі
Сьогодні.
Й захотіла не піти
На похорони до любові.
