Встаю,озираюсь,невже то кінець?!
А щастя було вже так близько
Невже начепили мені смерті вінець,
Лицем у калюжі...так низько
Розбиті коліна,і руки в синцях
Так швидко життя промайнуло
Тепер ми з тобою на різних кінцях
А щастя взяло і заснуло,
Така ось нікчемна,тепер без лиця
Стою на дорозі до Бога
Чи то я -ніщо,чи витвір митця
Іду у лахмітті убога..
Розпущені коси та очі пусті
В руках я несла свою долю,
Таке от наснилося люди мені,
То страшно,ой страшно до болю...
Та що цим хотіла сказати не знаю,
Можливо,що все тут минає...
І з часом життя забере нас усіх,
Бог дав,от і він забирає..
Ловіть же хвилини,
Не втратьте ні дня,
Цінуйте всіх тих ,хто вас любить,
Хай як би не било жорстоко життя,
Даруйте тому,хто не згубить..