Ми розійшлися, в цьому ми не винні,
Жорстока доля двох така.
Я пам"ятаю очі твої сині,
І зустріч радісна й палка.
Яскраве було в нас кохання,
Ніколи не забути ніжну мить.
Казкові були мрії і бажання,
А щастя думали, що в руки нам летить.
Тебе ніколи я не забуваю,
Живеш ти в спогадах, в мені.
Тебе лиш в снах своїх я зустрічаю,
А ранки знов безжалісні й сумні.
Нема кохання без розлуки,
Навіщо ж нам тоді любить.
Якщо ніколи не сплетуться знову руки,
Немає взагалі нам сенсу жить?
Бо та любов,якої ми любили,
Під Небом ми її благословили.
Не гасне тільки розквітає,
Тоді за що ж нас доля так карає?
Пройшла зима, весна і літо,
Та стелить листя листопад.
Життю не хочу я радіти,
Бо щастя не повернеться назад.
Пташки чомусь так стрімко відлітають,
Вони летять туди де ти.
На жаль вони мене не зачекають,
Бо від страждання не втекти.
Тече струмок джерельної води,
Кудись собі тихенько витікає.
Нек буде лиш тоді біди,
Коли кохання серце не пізнає.
А моє серденько розбите,
Живе там смуток, тихий плач.
В душі лиш слово кров"ю не розмите,
Яке сказати хочу я " ПРОБАЧ".
За те,що пташки відлетіли,
Зів"яли квіти на полях.
Що разом бути не зуміли,
За те, що в різних ми краях.
Чи то боротись за кохання,
Зтобою разом ми повинні.
Чи то сказати на прощання,
Що у розлуці ми не винні?
Скажи мені, бо я не знаю,
Я хочу чути голос твій.
Я досі ще тебе кохаю,
Та поки ти на жаль не мій.
ID:
226430
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.12.2010 17:55:18
© дата внесення змiн: 04.12.2010 17:55:18
автор: Dian@
Вкажіть причину вашої скарги
|
