Якщо б мене хтось запитав, як я тебе можу охарактеризувати, я б відповіла наступне: ти добрий, як банально, але я це в тобі бачу; ти в чомусь наївний, а в чомусь серйозний, це в тобі поєднується. Чому я тебе так бачу? Чому від твоїх очей не можна відвести погляду, вони проникають в душу, хоча ми ледве знайомі? Ти маєш в житті цінності, маєш мету – ти не пустий… Твоя усмішка стримана, але відкрита, не награна. Твій погляд оцінюючий, але як? Що в мені оцінювати? Зовнішність обманює, хоча я і тут стараюсь бути собою. А можливо ти просто мене не зрозумієш, як і інші? Чому люди не бачать мене справжню, мою душу, а бачать тільки те що зразу видно, не шукаючи глибше? Можливо їм не цікаво, хіба я така банальна? Я хочу щоб ти побачив більше, хочу щоб ти знав яка я насправді, хочу подобатись тобі…
Можливо я в тобі бачу той позитив якого немає. Можливо я вигадала цей образ і приміряю його на тебе? Можливо, я і запрошу тебе в Друзі, для того, щоб щось про тебе дізнатись. Але як боляче бачити плин твого життя і боятись в нього втрутитись.
Але я все таки запрошу тебе в Друзі. І надіюсь пізніше ти це прочитаєш в Нотатках(Заметках). І співставивши дату опублікування з тією особою яка тебе сьогодні запросила в друзі, ти зрозумієш що це я …. А дальше за тобою…
Але мене ніхто не попросить тебе охарактеризувати. Ти можливо ніколи не прочитаєш цих рядків, а якщо прочитаєш то не зрозумієш що вони про тебе. Я б хотіла бачити твою реакцію, коли ти це читаєш. Є надія на те що ти не сприймеш, вище сказане, за ідіотизм, а якщо сприймеш, значить я ідіотка. Бо твоя думка для мене дуже важлива. Ти насправді не ідеал, але для мене ти значно більше… можливо я ніколи не поспілкуюсь з тобою ближче, можливо це на краще… буде менше розбитих мрій, менше розчарувань, втрат… але краще втратити знаючи що і за яких причин, ніж втратити певний образ без пізнання справжньої сутності… тому я запрошу тебе в Друзі, надіюсь не відхилиш мою заявку…
Присвячено В. О.
