Ніч. За вікном ліхтарі.
Людина. В поневірянні упала додолу.
Задихалася пилом в імлі
передсмертній. Ізвернулась до Бога із молом.
А на аркуші чистім цятки, -
як з бездонної прірви, чорнилом –
помилки… помилки… помилки…
помилки – моя бідна людино.
Помилково зірвався униз,
помилково вдихнулося зайве,
помилкові надії, як бриз
із чорнильних цяток надпечалі.
Помилково всміхнувся колись,
а колись помилково міг здатись.
Помилки – як цяткований бриз,
щоб життя новизну форсувати.
Помилково упав – не підвівсь.
Помилково – лицем у багнюку.
Для життя необхідний каприз –
помилки як динаміка руху.
Помилково завмер, зупинивсь,
та не випадком платиш тепера,
Хоч до Бога в предсмерті моливсь,
помилково розкинувши пера.
Розляглися на білім листі,
помилки, як ті плями чорнила,
І за кожну із них – заплати.
Помилки… Безутішна людино.
(20.11.10)