Стою я на березі, на просторі,
Вітер гойдає й хвилює море,
Я занурюю ноги в пісок босі,
Щоб не поглинуло мене воно
В обійми ніжно-солоні і прудкі свОї ...
Чую... шумить стоголосо
Й закидує високих невід хвиль, під ноги мої,
Не затягло б у глибину, в черево його,
Де морок і риби плавають строкаті,
Клацають голодних акул, щелепи
І перемелють тільки так, гострими зубами...
Боюсь їх чорні, злобні стаї.... й відступаю,
У далечінь, знов до буйного вітру, у гори,
Де ясні соколи в небі літають,
А злі коршуни очі дзьовбають...
Та тільки воля спокушає.
У кожну клітину тіла
Пориви вітру проникають,
Крила за плечима виростають
І я злітаю...
Дякую.Люблю літати Інколи буває, що душа виходить з тіла і до стелі піднімається...Тоді я бачу своє розпростерте на софі сонне тіло... Я літаю над собою, а потім над сином, який спить в іншому місці, потім повертаюся до своєї кімнати, хочу вилетіти через вікно на вулицю...та всі кватирки і двері зачинені...Я повертаюся у своє тіло, прокидаюся і думаю: що це було? Не то сон, не то...астральні пригоди.