Нам обіцяють великі морози:
"А завтра у Харкові мінус 15".
Високі намети на білій дорозі.
Маршрут номер 10 тире 11.
Я нігтями шкрябаю скло крижане,
Здираю собі епідерміс душі.
Вдивляюсь у темряву чорних дерев,
Так тоскно сидіти у сірій тиші.
Холодна, вітрами продута кімната,
Холодна, нічим не зігріта свідомість.
Абсурдним є мікс "гуртожиток - самотність".
Абсурдною є вкрай спаплюжена совість.
Розламані меблі, обдерта підлога.
Але можна бути щасливою й тут.
Не знаю, якою моя є дорога,
Не знаю, куди я іще забреду.
Сніжинки, що б'ють підвіконня собою,
Казковими є в цій звичайній зимі.
І кожну із них щось єднає зі мною -
І я, і вони у цім світі одні.
13-14 квітня, 2009
