Він мріяв розпочати нове життя і заплющував очі, щоб уявити чисте небо. Найчастіше усе затьмарювали спогади, наче хмари, які змушували жити так, як і раніше. Тоді він бажав змінювати, упорядковувати і ділив 24 години на день і ніч. Та нічого не виходило, бо його ніч вимірювалась не годинами, а дня взагалі не існувало. Остання спроба стати людиною таки зійшла нанівець.
Його пальці завжди були холодними і лише вони могли малювати химерних істот, яких невтомно породжувала моя уява. Так ми відчували смак свята особистої свободи і не розуміли,як слово «особисте» може поєднуватись з словом «ми». Чому етимологія слів часто не дає спокою? До того ж в календарі безліч зайвих свят, а про наше ніхто навіть і не здогадується, бо воно не зможе належати ще комусь – тут вже ніяке поєднання слів не допоможе. Та звідки в мені взялись ті химерні істоти і що б я з ними робила, як би не ВІН? Очевидно, що почала б вірити в час, як і всі інші ( все ж таки добре, що в мене є ВІН ).
Іноді намагаюсь зрозуміти балаканину чужинців, але тоді мої очі автоматично заплющуються і шукають нового життя,але воно таке далеке. Папір радо приймає чорнильні квіти, а чорнильне павутиння огортає усе незрозуміле і мені стає легше. Згадую, що лише його холодні пальці спромоглись густо всіяти теплом ґрунт мого божевілля і думаю, що скоро доведеться збирати урожай, а він все малює... Сьогодні випадково доторкнулась до перехожого, а він здригнувся і почав бубоніти про Снігову Королеву і я зрозуміла, що належу художнику …назавжди.
Я не вірю в час і ненавиджу потік безглуздих секунд. Скільки мені років? Хто може довести, що рік складається з дванадцяти місяців? Хто наважиться пошматувати наш календар? Хотілось знайти нове тлумачення слову «вік», щоб без всіляких розгалужень. У вік я не вірю, як не вірю в час, але по суті вік і є часом, а моєї віри катастрофічно не вистачає. Розгортаю паспорт,дивлюсь на годинник,але це не означає, що я їм вірю, просто треба пристосовуватись до всього, навіть до літа без його холодних пальців.
Дивно знаходитись у двох світах одразу, розриватись між людьми і нашим особистим світом. А може я просто не вірно слово підібрала і це не так вже й дивно, а якось інакше. Він заплющує очі, щоб спробувати знов побачити нове життя. Мушу швидко лягти біля нього і теж заплющити очі, бо як він без мене там? Мої пальці тепер теж холодні і від того ми обидвоє щасливі. А може то не щастя, знову виникла потреба підібрати влучне слово.
Одного разу йому наснився словник, де були нові слова, багато нових слів. Вони були створені за межею часу і мали свій запах. З того часу він старанно записує кожне словечко, яке торкається стін нашого світу, а я йому допомагаю малювати.
Календар так ніхто і не наважився пошматувати, а він і досі не знає скільки мені років. У нас багато свят, але ми не промовляєм тостів і все частіше задивляємся в очі маленьких істот,створених нами. Його холодні пальці часто пірнають в моє волосся,щоб трохи зігрітись. Ось так і живем, хоч і не вірим в час. А може це не життям називається…Коли знайдем підходяще слово, обов'язково виправим…
Мої пальці тепер теж холодні і від того ми обидвоє щасливі. А може то не щастя, знову виникла потреба підібрати влучне слово.
А що можна дійсно (на твій погляд)назвати щастям?
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На одному диханні прочитала! Це те, що манить заворожує і залишається цнотливим у руках розпусниці Літератури!!!
Мені, як любительці прози прийшлось до душі!!!
Я не вірю в час і ненавиджу потік безглуздих секунд.
Мої пальці тепер теж холодні і від того ми обидвоє щасливі. А може то не щастя, знову виникла потреба підібрати влучне слово.
Одного разу йому наснився словник, де були нові слова, багато нових слів. Вони були створені за межею часу і мали свій запах. З того часу він старанно записує кожне словечко, яке торкається стін нашого світу, а я йому допомагаю малювати.
Твоя проза вийшла чудовою!!!!
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
