...Маю надію, він одужає.
Той покалічений білий голуб, якогось ангелика безшелесна тінь, відображена на землі. Тяжко пересуваючись, притримуючи знівечену лапку, вимушено незграбно підбирав хлібні крихти, що я їх розкришувала липкими й противнючими від спеки руками.
Мабуть, виною якийсь собака, що хвицьнувши пташину, відхопив бідоласі хвоста.Нещасний, нещасний випадок примусив голуба сором'язливо прикривати крильцями місце, де нещодавно був розкішний ,граціозний хвіст - окраса і кермо- наперекір вітрам!...
Маю надію, його хвіст, теє, відросте...Всі подекуди втрачають пір'я.
Так птаха мало не стала людиною -безпомічною, унікально- звичайною людиною.
Так птаха стаа моїм добрим знайомим на ім'я...
