Падали, мов яблука в калюжі,
Та злітали наче листя із дерев
у небесну далеч.
І вітрам байдужим
Затуляли простори дощем.
Ну а ще, співали наче тиша.
Мов окраса звершених мовчань.
Бездоганна.Довга.Наймиліша.
Тиша неоговтаних бажань.
Малювали пензлями на стінах
Недозрілу кислу аличу.
Зустрічали сонце на колінах
Вкутавшись нитками полину..
Мандрували дикими полями
і ловили в банки світлячків.
Пили світ великими ковтками,
Та черпали волю у степів.
А воно тим часом все минало...
Витирало з їх шляхів сліди,
Біля ватри танго танцювало
в знак прощання.
Йшло в чужі світи.
І яќось, прокинувшися в ліжку,
зітканому з бардових пісень,
Воно вирішило вирушити пішки
В пошуках згартованих людей