Мабуть загинули в боях усі сміливі,
Хто вірив, мабуть, в таборах зотлів,
Лишились тільки лякані й безсилі,
Відсіяні у безвісті віків...
Отак і ходять, наче сірі миші,
По вулицям марніють задарма,
Пропали всі великі в давній тиші
Що підіймали цей народ з ярма...
Хіба такими ми на світ родились?
Хіба такі нам гени прадіди дали,
Та ні... Вони боролись, за майбутнє бились,
Аби ми не марніли, а жили..
Народе мій, ти зіпсувавсь, ослабнув,
Кому осмілився, кому тепер продавсь?
Кому ти здавсь без бою так безславно?
Яка земля ця стане післоя нас?
Але хіба вогню у нас немає,
Невже козацька кров у жилах не біжить,
Нехай народ встає! Нехай ламає!
Ми будемо боротись! Будем жить!
Дуже болюча тема. Наприклад, коли на якомусь святі грає гімн України, то мені хочеться плакати, ледве стримую сльози, а мій чоловік з мене сміється. Він не розуміє яка то гордість відчувати себе українцями. багато людей вже не вірять в свою країну, забули її славну історію і шукають щастя деінде.І справді, жаль, що зараз так мало патріотів, які зуміли б підняти з ярма кохану Батьківщину...
Клименко Андрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В мене був випускний... тиждень тому... І також лунав гімн України ми з товаришем співали як могли....Але люди не завжди розуміють чому...
Якщо я вдягаю сорочку то кожний десятий мене звинуватить в фашизмі... Головне це віра!..