«Якщо колись, не дай Господь, стане в житті немиле все
Піди у храм і помолись. Тобі це радість принесе.»
Так рідна матінка навчала ще нерозумнеє дитя
З тих пір уже роки промчали. Вже й матінка пішла з життя.
Дитя маленьке – мужом став. Терпів і зради і образу
Біду і радість він узнав. Та наболіло цього разу.
Прийшов той день, що було прикро і дуже тяжко на душі.
Згадав він матері науку - відразу в церкву поспішив.
Коли у храм він увійшов, побачив там багато люду
Зрадів, бо думав, що знайшов там друзів - не людську осуду.
Та раптом люди зліва й справа шипіти стали, розгнівились.
-Це вам не у спортзалі вправа. Де так молитися навчились?
Дідок якийсь підняв на глум. Дививсь він зверхньо, з висоти.
-Не соромно такий костюм вдягати, щоб у храм іти ?
А потім зовсім почалось. З усіх боків хула щосили
І мужу звісно довелось… піти, бо дуже «попросили» .
Сів він на лавці біля храму. Втратив усю душевну міць.
Аж раптом повз церковну браму прийшов до нього знатний гість.
Ісус Христос! Невже це ти? Та я не гідний цього щастя!
Мене і в храм вже не пускають, бо чоловік я непутящий
Не вмію я ані молитись, ні одягтись у храм не вмію.
Не знаю як перехреститись. Просити милості не смію.
-Та, друже мій, милість дарує - Всевишній – джерело любові.
Молитву наш Господь почує, якщо молитва в твоїй крові.
Ну а за те не переймайся, що тебе з церкви виганяють.
У храм я також не заходжу. Туди мене теж не пускають.
Не в кожному храмі є справжня святість. І не завжди здатний туди зайти той, на честь кого його створили! Мудро. Ваша поезія по-справжньму глибока. Вона відбиває парадокси нашого життя.
Коли я була малою (часи були атеїстичні), ми з дівчатами бігали до церкви подивитися на красу розписів і т. п. ...Нас монашки ганяли, було діло, хоча ми вели себе тихо і чемно. Не всі, звісно, і не завжди, але траплялось таке...
І ще, церква і віра - це різні речі. Хоча церква повинна нести віру, та не завжди так воно є, як не прискорбно.
Сподобалось прочитане. Це виклик тим, хто не бачить душі людської за завнішностю.
Валентина Курило відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На мій погляд церква - це бізнес. Іноді чесний і справедливий. Де головне - ідея. А іноді - брехливий, де головне - зовнішнє виявлення віри, а не внутрішній зміст людини. Дякую за розуміння.
Одна моя родичка (дуже віруюча) казала: "Попи у людей Бога вкрали". Але ж - якби тільки недостойні свого звання попи! І прихожани забувають, що засуджувати - гріх. Моя знайома не змогла помолитися у храмі, коли мала таку душевну потребу, бо приїхала в місто - в джинсах.
Але ж - Він завжди нас почує! Було б що нам Йому сказати.
Валентина Курило відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не в кожному храмі є справжня святість. І не завжди здатний туди зайти той, на честь кого його створили! Мудро. Ваша поезія по-справжньму глибока. Вона відбиває парадокси нашого життя. 
