Я дихаю оцим
Знаєш, важко знайти потрібні слова,
Я їду в електричці,
Зустрічаю тебе
Без несподіванок,
Все так і має бути
Смуток бере за те що дні йдуть так швидко
І не вибігти за ними
І не зловити час за літо
За літо 2000 року,
За ностальгію,
Присущу у всьому,
Навіть коли просто йдеш
Йдеш отак по вулиці
О ностальгіє, о ,ти найкраща,
Ти аж співаєш.
Коли я хочу писати ,немає пера
Коли я хочу летіти, немає ночі,
Коли я хочу любити я стараюсь
Коли я хочу знайти …
Я весь час хочу…знайти…
Просто запачканий чомусь не у свою фарбу
Не у свій колір, і не тут я, де треба
І знаєш, моя книга не повинна вийти
Я не повинен про це розповісти
Прочитати ось так ось на публіці
Такого червоного літа,…
Вечірні вогні вже пробили останні куранти
Мені прикро за ці переживання
Місто б’є вже за мною у купол
І кожен пил – це лиш частинка мене
І так не хочеться йти додому
Заплющувати очі,
Не хочеться думати про тебе, що ти єдина
Не хочеться згадувати те тепле літо,.
І в ньому ті вечірні розмови
Додому ще не скоро,
Тож дозволь бути собою, моя вулице
Дозволь просто писати про тебе,
Додому ще нескоро,
І корабель ще не розбився