Колись слухав Великого Солов`яненка.Душа співала,я тонув в його піснях,в його голосі.Ось,думав я,чистий пророк нашої української духовності, оспіванної у прекрасних народних піснях.Не вийшло...
Раптом я натикнувся на такий собі опус українців,які на російській мові розкривали очі нам недалеким людям на те,що Солов`яненко не має голосу,
співає штампами,мовляв російські співаки співали набагато краще і т.п.
маячня.Я думав як же йому не соромно таке говорити;по-перше про покійну людину,а по-друге Співака,якому до цих пір не має рівного за визнанням і талантом.Так хотілося,щоб Анатолій Борисович встав та послухав,а потім подумав,краще лежи Великий Соловей,земля тобі пухом,і нехай слух твій не ранять отакі трубодури.І хоча не вірю що колись такі рятівники духовності почнуть замислюватися в яку епоху жили,все ж хотів би підтримати пам`ять про віковічні джерела нашої нації.
Я,господи,чую та бачу,
як рідне плюндрується всюди,
і серце стискається,плачу,
що в очі плюють нам іуди.
Вони всі серед критиканів,
з усього регочуть вони,
з великих людей і тиранів,
над миром і жахом війни.
Забули вже як говорити,
й пісні наші рідні клянуть,
можливо усе загубити,
лиш мову не можна забуть.
Немов із Криловських тих байок,
на сторони тягнуть без впину,
розп`яли без хреста та нагайок,
як бога свою Україну.
Вони межи зрадників грішних,
прокляли батьківщину свою,
за часів для народу невтішних,
шукаючи місце в раю.
І їх гори сірої маси,
як псевдофілософів,тьма,
і жодної з того прикраси
для неньки-Вкраїни нема.
Бо нема їх між славних та вічних,
боронивших народ козаків,
серед величі Пушкінських віршів,
і Шевченка безсмертних рядків.
Між ночей українських немає,
що їх Гоголь колись змалював,
й Солов`яненка спів не лунає,
що нам душу людську повертав.
І Висоцький не рветься в вершини,
бо немає його серед них,
де ж Толстой,де ж Єсенін між ними,
й де слова,що пронизують всіх.
Де ж вони,словоблудні нікчеми,
чи співають народних пісень?
чи складають про горе поеми?
чи їм плач не затьмарює день?
Кулаки не стискають від злості,
лиш глузливий відлунює регіт,
їм життів тисяч зламані кості
горем серце не сповнює скрегіт.
Хто ж такі ви,чужинці без долі,
звиклі в темряві лише вмирати,
жалюгідні,не знаючі волі,
хто ж навчив вас у душу плювати?
Не кидайте у воду каміння,
бо народ то не річка,а море,
гнів його вириває з корінням,
в зраді й злості,засіяне горе.
ID:
180754
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.03.2010 17:44:39
© дата внесення змiн: 30.03.2010 17:44:39
автор: Solovey
Вкажіть причину вашої скарги
|
