Онуки славного Тараса
Живуть на берегах Дніпра...
Причали, пляжі і тераси,
Полюють у лісах вепра,
Високий тин, маєтки видно,
Поважний вохор нагляда,
Оце живуть внучата, гідно!
Й Тараса думку спомина!
В країні незалежній, вільній,
А мова щира як звучить!
Вони на ній закони спільно
Складають, щоб ще краще жить,
Щороку в Канів приїжджають,
Аж до землі низький уклін,
Й Тарасу там розповідають
Як підіймались із колін!
Як здобували свої статки
Тяжкою працею вночі,
Тому чубаті їх нащадки
Сидять віднині на печі
Й жиріють в кам'яних світлицях,
У церкву ходять до Різдва...
Чому ж в твоїх, Тарас, зіницях
Похмура й досі ще жива?
Чому не встанеш, щоб побачить
Країну мрій своїх гучних?
Можливо треба все пробачить?
Нехай і далі Сон страшний
Усім нам сниться? Може досить,
І псевдогетьманам ганьба!
Не той, що вишиванку носить,
Є патріот... Одна хвальба!
А справжній син свого народу
Працює в полі день і ніч,
У шахті кам'янить породу
Й мартенівську ладнує піч,
Він Конституцію шанує
Й освіту чесно здобува...
Чому ж те панство так жирує?
Забуло де його права!
Тарас насупився бровами...
Не хочеш бачити цього?
Чи, може, тихими словами
Й незло забули вже й його?
Та ні, повір, ми не забули,
Бо вража кров - то не вино...
Бодай політики збагнули,
Що скоро кінчиться кіно!
10.03.2010
Як це нічого, Олександре?
та, намагаюсь тут щось довести...
"Тарас насупився бровами...
