Самотність малювала сірі сни.
І дні текли холодною рікою.
Блукала як примара у житті.
Знайшла його, та не знайшла спокою.
Та враз серденько вмилося слізьми.
І попросилося в світи, на волю.
В той день, коли з"явився Ти
І жартував, без наміру, зі мною.
Проходить поруч, ну і хай, мовчи!
Не йди за ним! Не плач і не кричи!
Він не Тобі дарований для втіхи!
Він жартував собі, для сміху...
Він цілував Тебе, бо було нудно.
Шукав собі розраду сірих днів.
Цей інтерес іскрив, та вже згорів!
Чому ж Тобі тепер так сумно?
