Палають почуття
із ярості та смутку.
Таке воно життя,
із брехні́ та бруду.
А, люди, наче свині.
Зажрались смальцем в мить.
З'їдають їхнє тіло воші,
Душа - тоненька нить.
А очі, мов полундра, Боже!
За чим на світі жить?
Вони панують в ложе.
І кажуть далі: "бить".
Сміються в сірому саду.
Пронизані списами долі,
Вони чужу кують,
Але ж самі́ напрочуд кволі.
А тих, кого вважав
за ідеали.
Упав із п'єдисталу долі.
Шарахнувся мізочками
на тверду днину,
Неначе зовсім стали голі.
І вже принижені вони,
упали в те болото перегною,
А я ж піду туди,
Де не сюрчать Оті, смішні до болю!
Оценка поэта: 5 Мені подобається та атмосфера ,в якій ви написали вірш... Браво!Слід додати до українського фольклору
Анна Черненко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Мені дуже приємно, що я знайшла однодумця...Просто, іноді бувають моменти, коли люди зводять із розуму і тому, щоб залишитись при здоровому глузді всі почуття прямують на папер=)