Палають почуття
із ярості та смутку.
Таке воно життя,
із брехні́ та бруду.
А, люди, наче свині.
Зажрались смальцем в мить.
З'їдають їхнє тіло воші,
Душа - тоненька нить.
А очі, мов полундра, Боже!
За чим на світі жить?
Вони панують в ложе.
І кажуть далі: "бить".
Сміються в сірому саду.
Пронизані списами долі,
Вони чужу кують,
Але ж самі́ напрочуд кволі.
А тих, кого вважав
за ідеали.
Упав із п'єдисталу долі.
Шарахнувся мізочками
на тверду днину,
Неначе зовсім стали голі.
І вже принижені вони,
упали в те болото перегною,
А я ж піду туди,
Де не сюрчать Оті, смішні до болю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171783
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.02.2010
автор: Анна Черненко