Нічого не треба, залиш мене, все в житті проходить і це мине.
десь є людина, якій я зовсім не байдужа, вона ладна для мене на все, але я винна, винна дуже….
покинути її зовсім не можу, бо без мене вона загине,
я тебе давно не кохаю, ти пробач, якщо зможеш, мій друже…
що робити, куди втекти, де серцю моєму сховатись,
це власне моє життя, не треба в нього втручатись!
ти мене сто разів проклянеш, я для тебе жорстока жінка,
але ж душа моя ще живе і ніжності є краплинка.
я хочу, хочу забути, так що аж хочу кричати,
і як мені далі жити, як прокидатись, як засинати...?
знаючи, що ти там самотній, а може інша зігріє,
але ж я тебе не кохаю…моє серце більш не зімліє…
чого ж тоді так погано, чого ж я себе терзаю,
а може все це наснилось і я досі тебе кохаю…?
може треба усе повернути і почати все знов, з початку,
і дивитись друг другу в очі, і не заснути до ранку?
так що ж мені, що робити, чому ти мене не спитаєш,
невже ти мене залишаєш…залишаю…ти сам все знаєш…
я назавжди з тобою, я поруч та мене тобі не здобути…
ти пробач, якщо зможеш, мій друже, але важко тебе забути
ID:
165680
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 12.01.2010 11:16:53
© дата внесення змiн: 12.01.2010 11:16:53
автор: sammer
Вкажіть причину вашої скарги
|
