[продовження. Початок - "Бережи життя!>
***
"Я сказав їй, що мені необхідно розказати їй важливу річ, яка, можливо, змінить наше життя. Вона зрозуміла, що це серйозно. Я сказав, що одного разу на концерті, де було багато людей....хтось вколов мене... Я не звернув на це уваги, але потім знайшов записку, у якій писало: "Тепер ти один із нас". Я пройшов тест на наявність у крові ВІЛ-інфекції. Він виявився позитивним. Вона дивилася на мене з великим страхом і сказала, що їй треба подумати. Я чудово її розумів..."
"Сьогодні я знову ходив на край світу. Я сидів на краю обриву і дивився, як у темноті, яка там панує, зникають сніжинки. Я не бачив її вже 4 дні."
"Вона сказала, що я - чудовисько. І якби я насправді любив її, то б не дозволив їй бачитися зі мною, бо кожна наша зустріч могла стати для неї фатальною. Вона не хотіла мене більше бачити. Я розумів,що мушу поважати цей вибір."
"Сьогодні цей засніжений парк рятує мене від самотності. Я довго думав. Вона була права. Я постійно наражаю на небезпеку всіх, хто мене оточує. Я зараз знову піду на край світу, але вже ніколи не повернуся... Так буде краще для всіх."
***
Вона дочитувала останні рядки вже під світло ліхтаря. Виникали сумніви, але шалене серцебиття підтверджувало правдивість написаного. Вона знала, що не може цього допустити... І вона знала, де знаходиться цей "кінець світу" - одного разу вона сама туди забрела, але більше туди не поверталася... Віднайти дорогу має бути неважко - треба йти за рейками...
***
Часу залишилося дуже мало, тому вона бігла. Цей безумець, який писав щоденник, може будь-якої миті стрибнути з обриву... Темрява, яка поволі обгортала землю все ж не помішала розпізнати незнайомий силует.
Вона підійшла до нього. Взяла за руку і прошепотіла на вухо: "Найдорожчий скарб на цьому світі - твоє життя..." Він ридав. Вона говорила довго і пошепки, вселяючи надію... Він міцно тримав її за руку, боячись, що вона зникне, і слухав... Його сльози котилися по обличчі і безслідно зникали у прірві, підтверджуючи, що він - ЖИВИЙ!!!