Із циклу "РанкOVER"
Б.ездна непотрібних думок
...Я заварюю ромашковий чай і в котрий раз переглядаю e-mail. Ти не відповів на мого листа, Сонце. Напевно, ти зайнятий. Я надіюся, що ти зайнятий, бо не можу повірити в те, що за кілька днів ти забув мене. Викинув зі своєї голови.
…Як тебе зустріла Канада? Чи там такі ж чарівні світанки, як і в нас удома?
5:25. Я вже давно допила свій чай і, закутавшись в твою оранжеву ковдру, переглядаю наші фото. На них ми такі щасливі. Це тепло передається мені. Бездушні клаптики паперу наповнюють мене спогадами. Так вмієш тільки ти.
А в плеєрі звучить Мішель Легран, і я поринаю в мелодію «Шервудських парасольок», і в такт Конні Френсіс я співаю. I Will Wait For You. Я завжди плачу під цю пісню, але сьогодні якийсь особливий ранок. Мені хочеться лише заряджатися теплом і перенести його частинки в цей лист.
…Ти купив собі нового шарфика? Чомусь, я впевнена, що купив. І не одного, а зразу два. І обидва фіолетові, як і твоє канадське життя.
На столику валяються готичні романи французьких письменників. Я їх читаю лише тому, що так хотів ти. Коли ти був поруч – в мені сиділа бунтарка. Ти поїхав – і я почала наповнювати своє існування тобою. Я сумую, Сонце! Ти іно-персонаж мого життя…
Бьорк. Violentiy Happy. Сподіваюсь, ти пам’ятаєш той наш ранок, коли ми пофарбували скло вікон рожевою фарбою? Цей ранок став жалюгідним плагіатом, гіршим за оригінал. Моєму рожевому світу не вистачає твоїх обіймів.
…Наш шалений сусід-скрипаль (ти ж пам’ятаєш його, правда?) почав свою ранкову репетицію. Він теж не спав всю ніч, а мелодично, в такт моїй Бьорк, бив зі своєю дівчиною тарілки. Під ранок вона грюкнула дверима і пішла від нього. Назавжди. Gloomy Sunday! І тепер він страждає на своєму небі, сповненому суму і відчаю…
А я слухаю Бьорк і думки зайняті тобою. У мене своє небо. І в ньому є одна-єдина зоря – це ти, моє Сонце.
Я закинула фарби і пензлі, всі мої творчі ідеї канули в Лєту. А ті, що вміли плавати, зараз перепливають Атлантичний Океан, в напрямку Канади. Кляті нелегали-емігранти!
Сподіваюсь, ти скоро відпишеш мені і цей потік непотрібних думок набуде сенсу, який наповнить тебе теплом. А поки… поки це бездна.
5:50. Світанок у рожевих тонах. І я хочу розтанути в ньому, щоб стати часткою спогадів про тебе. Але мій художній інстинкт бере своє, і нарешті Муза постукала в моє віконце.
Я дістала фарби. Хоча, зараз мені знадобиться лише один домінуючий колір. Абстракції світанків завжди у моді.
І серед цього рожевого неба так не вистачає СПРАВЖНЬОГО Сонця…
P.S. “А правда, що у Канаді сонце зеленого кольору? Люблю тебе=*****»
LadyInRed відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На це багато причин. Ранок вечора мудріше. У неї безсоння, тому що його немає поруч. Кожен світанок символізує той стан, який твориться у героїні на душі, коли вона залишилась одна і інше...