Можливо ти просто нереалізований поет ? Не бійся віднайденої дороги ! Можливо свято на твоїй вулиці зупинило твоє серце. Трохи алкоголю покращує самопочуття. Тут ми усі наркомани. Йдемо на смерть як недозрілі м’язисті бики. Палкою гонить нас поводир, який ще вчора був Богом. Може просто треба розплющити очі і виявиться що ти маленька дівчинка, хтось же повинен тебе заспокоїти. Надіюсь ти не сподіваєшся що це будеш ти ? Оксигену не вистачає твоїм м’язам. Складені у маленький футляр, твоя сила теж тут. У розпачі харчуєшся своїм же м’ясом. Твій світ це чиїсь кошмари. З таких утворюються фюрери. Такі повинні дихати оксисеном. Розкладений як хімічний елемент, а ти і є хімічний елемент думаєш що ж сталося з твоїм життям яке ще вчора буле сильне наче Фюрер, наче бик. Стрімголов пориваєшся у незвідане, що дає тобі нові сподівання. Укладаєш угоду з самим собою. Життя не стане таким як у порно. Протяг у душі, у квартирі, у вагіні твоєї дівчини. Голова не потрібна , у такий момент .
Щасливчики. Існують такі ?
Найкращий зліт і найгірше падіння, або навпаки. Оксисен окриляє. Знаєш, коли мчиш зі швидкістю неба по просторому світлу, хапаєш веселку за руку, наділений силою, коханням, юний як Венера, Аполлон ти чуєш ? Твоя війна – внутрішньовенна війна, не за право на жінку ,а за право на оксисен.
Нехтуючи ідеалами закохався в насильство.
Несучи з собою факел сили і повітря в крові, перемагаєш. Сьогодні ніхто не виживе.
Сьогодні королі вечору гарно вдяглись.
Ось він світ
Ось він, як не дивно не ховається.
Тіло обмежує прозора волога. Тіло стало мов шовк. Ідеальне, хтось торкнувся до нього жорстокою рукою. Хтось відкусив половину плоті. Тіло нарешті крижане.
Може це і є ти ?
Чому ти жорстка як камінь, сонце ? Чому ти кусаєш мої губи і душу? Чому ти, псих, розбив мене там на останній лавиці біля теплого каміння, ти моє маленьке тіло. Потрібно наповнити тобою вазу. Розкладена як світло на зеленому килимі, ти любиш насильство, дряпати мої відчуття, ненавиджу тебе. З тебе вийде гарний архітектор. Стікаючі будівлі, у твоїй душі налилися кров’ю. Сьогодні ти вип’єш всього мене.
Залиш хоч трохи на завтра, сонце,
Швидка дівчина, як швидкий доступ
Нашим рідним братам потрібен доторк вічності, його увага.
Звільнись від усього невічного, звільнись від усього некоханого.
Просто люби, мчи, живи, твори, потребуй доторк вічності. Він пахне устами дівчини, яку ти цілував у кінці планети, на виду у всіх.
Ми ще стільки не сказали. Ми ще стільки не відчували при заході сонця. Ми так і не були там, де планувалося. Ностальгія – вірний порадник.
Всі ми подорожуючі, розуміємо по чому йдемо, коли пройшли, всі ми самі.
ID:
153999
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.11.2009 15:04:35
© дата внесення змiн: 07.11.2009 15:04:35
автор: Ніхто
Вкажіть причину вашої скарги
|
