На вулиці стоять хатинки
Такі ж як і я і ти
І у них є очі вікна
І вони мають двері роти
В хаток є свої душі і навіть власні я
Та вони такі засмучені,
Бо це ж люди примушують
Дерево проміняти на пластикові лінзи
Підлогу і стіни плюндрують сміття
купою різного
Повставляли протези сонця
І броне роти
В які без спросу гості лізуть
Клеять жуйки під столи
Від нудьги плюють в стелю,
а влучають в себе й карнизи
Та і у нас є свої внутрішні світі
Напевно завбільшки з будинок,
А може і місто
В якому сотні домів наскрізь
Прошитих облудами
То напевно ж бо люди
Бо негуманістські якісь живуть
У них близнюки своїх я: вади, заздрість, понти
В яких загрузли по самісінькі вуха
Я і Ти
