Я краплина, що розчинилася у морі
Твоїх бажань думок та почуттів.
Скажи, мій друже, тільки щиро,
Що саме все ж таки лишилося мого?
Бо в темряві і тиші що навколо
Не бачу я ні лазу, ні дверей
Не чую я й відлуння голосів
Моїх бажань, що раніше почувала
А я колись таки ж кохала,
Проте не пам’ятаю чи тебе.
Видіння виринають ж тихо
Із пам’яті у снах котрі ще бачу.
І лише там я відчуваю, що живу,
Що там існує часточка мене,
але нажаль не відчуваю там тебе.
