Вже упали слізоньки осінні
На лице розхристаних вітрів,
І стоять німі дерева-тіні,
І ляга на душу смутком крик птахів.
Відлітають птахи, відлітають...
Може, не повернуться повік?..
І, здається, що крилаті забирають
Часточку душі із року в рік.
І що осінь - я старію і черствію,
Холодніш стаю від кожної зими.
Та в житті затримує надія -
Я ще дочекаюся весни.
