Ти спиш давно ще у тій казці,
А я прокинулась й пішла,
Я залишила назавжди все,
Не сказав тобі й бува,
Я не витримала фальшу,
В якому так довго прожила.
Пробач мене коханий,
Та забуваю вже твоє ім'я.
Забуду й голос, очі, руки,
Забуду все, що колись ти мені дав,
Пробач мене коханий наз́авжди,
Адже забуваю вже твоє ім'я.
Ти ще спиш у яснім сні,
А я здалась-болісно мені,
Давай, вставай, пішли-
Годі видумувати казку,
В якій щасливі і я, і ти.
Нема у ній мене, і ти це зна,
Навіщо ж далі шукати тобі дна.
Я так хочу справжньої любові,
Не хочу я скляної,
Що так невпинно дарю я тобі,
Не хочу просипатись у іржі,
У брудній і навмисній тій брехні.
Пробач мене коханий, але я пішла,
Не витримала цієї казки цього разу я.
Залишаю, покидаю навіки я тебе
У твоїй чарівній казці,
Що для тебе вигадала я.
Хочеш будь у ній ти далі,
А захочеш, то прокиньсь нарешті і піди
Туди, де захочеш бути тільки ти,
Туди, де зможеш казку збудувати,
Туди, де будеш щасливий і ти.
Пробач мене коханий,
Та я перша прокинулась й пішла,
Назавжди взявши із собою
Частину твого казкового життя.
ID:
152067
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.10.2009 21:43:35
© дата внесення змiн: 26.10.2009 21:43:35
автор: Candleshine
Вкажіть причину вашої скарги
|
