ми тулимось одне до одного,
не варті співчуття народного.
зібрали нас з численних клаптиків
наступники нічних лунатиків.
ми,що сухий кисіль застуди
ховаємо у наші мерзлі груди.
півколом трепету поближче до вогню
виструнчуєм бідність свою.
в нас не лишилося і крихти страху,
тепла,підошв і люди з жаху
півнеймовірного волають...
ми ті,що восени вмирають.
ми тлумимося один в одному,
женіть сюди,що вже не годне Вам!
ви светра теплого знайшли? цікаво...
а я ось -півбляшанки кави
ще теплоі,хай вас це не дивує.
ми ще живі,нам людськості бракує.
