Життя Людини – мить...
Це хвилька існування Світу...
І не помітиш як злетить
Той мент в історії буття...
Дається кожному відтинок свій.
Кому – часу, кому – багатства,
Кому – доброчинів, комусь і лиходій...
Для чого незбагненого шукать?
Чому не підкоритись Долі?
Чому: „Щось з’їсти”, -
І соромитись, що голі?
Але ж то ні, то не для нас!
Ми не раби, ми – ЛЮДИ!
І підкорятись нам не личить!
Ми є і будемо ми всюди!
Не стерти нас з Землі обличчя!
Якби не гордість та,
То людство, й дійсно, завжди існувало б,
І споконвіку знало б для чого тут,
Навіщо кожному його відведені літа...
Нікого „у чому сенс життя?” не переймало б...
Всі б тихо й мирно, спокутуючи незчинені гріхи,
Жили б (а може, й вічно?!)
Комусь кортіло б на цвяхи,
А хтось би жив і відкривав Світи до нашого дотичні.
Але ж то ні, то не для нас!
Те мирне існуванння споглядання!
Давай Війну, щоб нові землі Землі дістати!
А може, ще й на Місяці забрати?!
(Там місяці, мабуть, коли у нас тут землі...)
І починають братовбивчі...
Між ким і ким би не були...
Бо ми ж усі брати!
Хоч ззовні різні –
Однакове єство!
Гниле...
Навіщо так?
Чому б не зупинитись,
Не зрозуміти,
Що людства усього життя - то півгодини часу?..
Чому б не озирнутись на дві дороги,
Що полишили їх давно,
Не помічали, бо точили ляси?..
Те роздоріжжя мало б пояснити,
Як мить життя прожити...
Перша й головна Путь – то Любов,
А інший шлях – вільному від розуму оков.
08.VII.09
22:22