Ні пари слів із ваших уст,
Бо вам не личать мудрі лиця,
А Бога слово наче криця,
Того що було не вернуть.
Якщо вернуть то хай так буде,
Хай покоління не забудуть
Як важко волі роздобуть.
Серед степів на спраглім сонці,
Що пахнуть стиглою травою,
Де сплять нескорені війною,
Під Конотопом оборонці.
Тепер лиш поле і кургани,
Що височіли розорали,
Кістки згнили, ні—розкопали
І охрестили ворогами.
А де бої колись вели,
Там досі постаті блукають,
Козацькі вольності шукають,
Що їх онуки пропили.
Часи пройшли, ми ніби вільні,
Тепер швиденько схаменулись,
Кісткам вклонились озирнулись,
Не так кісткам вождю покірні......
