Хто дав тобі право мене осудити?!
Як будь-який інший я хочу творити!
Колись же і ти був малий, не в літах,
Поет, що погано стояв на ногах...
Де стільки докору відрив ти на мене?
Та ж брат я тобі, поетятко зелене.
А ти в гордій славі, самотній своїй
Почав покидати мистецький наш стрій.
Не скажу у відповідь слова скупого,
Лиш буду в старанні пробивати дорогу.
Хоч старший ти втричі, від серця молю,
Тебе я пробачу, тебе я люблю!!!
Тож, брате-поете, ти час не тягни
Міцну руку помочі мені простягни.
Єднаймося друзі!Не час для сварок.
Багато у нашій країні дірок,
А взявшися разом ми все подолаєм
І прірву широку проблем - залатаєм!
Творіть тільки щире, сміливе і чисте,
Щоб грала культура, як гарне намисто.
Я мрію, я марю, щоб наші нащадки
Про зло і неправду не мали і гадки.
Нелегко здійснити оцю мою мрію,
Та коли бачу Вас, то я маю надію...
В любові й повазі виховуйте діток,
То в серці не буде рубцьованих міток.
Батьківську роботу завершать вони.
Залишаться в казці жить доньки й сини.
