Колись давно була вона маленька,
як дика пташечка в гнізді..
Така собі пампушечка скромненька,
Не розуміла що коїться в житті...
. А йшли години,дні ,роки
Вона жила рідіючи незнає:
Що з кожним днем старіють все її батьки..
І ця секунда ціни немає..
А час біжить як пісок:не зупинити...
Батьки вже не радіють- плачуть..
Вона хоче сама жити...
Знають вони що її не побачуть..
І що ж життя так склалось..
Не так вже все,як колись здавалось
Дитинство пройшло,доросле життя.
. І вже забула як колись жила...
Забула все,домівку рідну..
І матір цю ,від горя, бідну ..
І батька вусатого..
Та братика незнатного..
Вона живе процвітає,
А батьків вже немає...
Жаль що вона цього так і незнає...((
