Я вже зовсім змирилась з розлукою,
Як зоря, котра мусить упасти.
Хай лиш вітер твій голос підслухає
І нашепче тобі моє «Здрастуй!»
Заболить тобі все, що ми втратили
І «Прости!» повітрує крізь гай.
Гляну в небо – щоб сльози не капали,
Й відкажу: «Я простила. Прощай…»